Журналіст, який пішов проти злочинної комуністичної системи і політик, який своєю діяльністю наближав створення незалежної держави. Це одна людина - Чорновіл.
Він був політичним в'язнем СРСР, одним із ініціаторів проголошення Декларації про суверенітет та Акту проголошення Незалежності України, нардепом та кандидатом у президенти.
У житті В’ячеслава Чорновола була одна подія, яка фактично вирішила його подальшу долю — 4 вересня 1965 року В’ячеслав Чорновіл виступив разом із Іваном Дзюбою та Василем Стусом у кінотеатрі "Україна" на прем'єрі фільму Параджанова "Тіні забутих предків" з протестом проти арештів української інтелігенції.
Цю демонстрацію розглядають як першу акцію відкритого протистояння тоталітарній владі, хоча ще 8 серпня Чорновіл виголосив гостру антикомуністичну промову на відкритті пам'ятника Шевченкові в с. Шешори на Гуцульщині.
Після виступу його звільняють з роботи, не дають навчатися в аспірантурі, куди він вступив за конкурсом, на нього всіляко тиснуть КДБшні інформатори. А Чорновіл… пише листи до керівництва комсомолу, викриваючи несправедливість і тих самих стукачів КДБ.
Фрагменти з автобіографії В'ячеслава Чорновола
- Під час випускного вечора в університеті пішов на Володимирську гірку і дав клятву, що все життя буду боротися за Україну.
- Перебираючи в пам'яті тюремні роки, пригадую, як було важко у перші дні після першого арешту. Мене кинули в камеру смертників. Хотіли відразу зламати. Але мене не можна було зламати, адже я вже тоді написав свої книжки "Правосуддя чи рецидиви терору" і "Лихо з розуму" – про те, як дехто ламався, а дехто вистояв. Ці мої книжки сприймалися як своєрідна інструкція поводження на слідстві. Вже пізніше тюремщики не раз казали в'язням: "Що? Навчилися у Чорновола?". Це було журналістське дослідження на власному досвіді.
- Пригадую демонстрацію 17 вересня 1989 року у Львові, коли, мабуть, близько 200 тисяч людей ішло від Порохової вежі до собору св. Юра, не зламавши ні однієї билинки. Ми всі тоді були просякнуті єдиною ідеєю. Зараз ті крила опустилися. Лідерів заїдають амбіції. Чи немає амбіційних людей в Америці, Франції, Німеччині, Великій Британії? Але там є чітко вироблена політична структура: людина знаходить своє місце, знаючи, що не всі можуть бути першими. У нас по-іншому. Але вірю – це мине. Україна прийде до єдності національно-демократичних сил.
- Маю право сказати, що чесно виконую оту свою студентську клятву служити Україні, дану під час випускного вечора 1960 року на Володимирській гірці в Києві. Може, це звучатиме банально, та все ж скажу: я хотів би ще раз прожити своє життя.
Що часто можна було почути від нього?
- Коли у В'ячеслава Чорновола запитували: "Звідки Ви родом?" – він, який народився й виріс на Черкащині, відповідав: "Я людина всієї України". Завжди вважав, що Україна – одна цілісна держава.
- "Треба мати на українській землі державу українського народу".
- "Я вірю в силу духу українського народу!".
- "Україна розпочинається з тебе!".
1967 року в Парижі вийшла друком книга "Лихо з розуму або портрети 20 злочинців".
Це була біла книга сторозтерзаної України. Вільний світ був вражений долями молодих українських інтелігентів, які відстоюють свою національну гідність. Книга отримала премію міжнародного Пен-клубу (голландська секція).
До другого тому ввійшли праці “Правосуддя чи рецедиви терору?” та “Лихо з розуму (Портрети двадцяти “злочинців”)”, які Вячеслав Чорновіл написав на захист української інтелігенції, заарештованої 1965 року радянською владою. Цими творами автор викрив антилюдську радянську систему, зробив ґрунтовний аналіз несправедливого арешту, а потім засудження двадцяти інтелігентів. У томі подано інші матеріали В. Чорновола 1966-1969 років - заяви, скарги, листи. У Додатках уміщено статті та заяви, що стосуються суду над Вячеславом Чорноволом 1966 р. та першого ув’язнення 1967-1969 років, як радянські, так і на його захист. Окремий розділ - це іноземні відгуки про Вячеслава Чорновола в 1960-х роках.
З 1970 року Чорновіл видавав підпільний часопис "Український вісник".
Разом з Борисом Пенсоном Вячеслав Чорновіл написав книгу «Хроніка таборових буднів» (1975), яку було нелегально передано з табору за кордон і опубліковано 1976 року у журналі «Сучасність».
Нагороди та премії
- Лауреат Міжнародної журналістської премії ім. Ніколаса Томаліна (1975).
- Лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка (1996) — за збірки «Правосуддя чи рецидиви терору?», «Лихо з розуму», книгу «Хроніка таборових буднів», публіцистичні виступи в пресі. Премію присуджено у тому числі за твори, раніше інкриміновані як антирадянські.
- Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (1997).
- Присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави (2000) (посмертно) — за визначний особистий внесок у національне відродження України, послідовне відстоювання ідеї побудови незалежної Української держави, активну громадську і політичну діяльність.
Посилання:
відео:
Коментарі
Дописати коментар