"Українська весна" на Запоріжжі

Весна 1918 року дуже багата на події на теренах Української держави. 

1 березня 1918 року в Житомирі Мала Рада під головуванням Михайла Грушевського прийняла "Закон про грошову одиницю, биття монети та друк кредитових державних білетів", яким запровадила власну валюту, що отримала назву "гривня", що мала містити 8,712 долі (грами) золота.
3 березня 1918 року у Брест-Литовську Радянська Росія підписала сепаратний мирний договір на умовах, запропонованих супротивниками - Росія визнала незалежність України, Фінляндії, Польщі, Литви, Латвії та Естонії.

19 березня 1918 року у Катеринославі закінчився ІІ Всеукраїнський з'їзд рад, на якому було схвалено Брестський мирний договір РСФРР з державами Четверного союзу і проголошено незалежність радянської України.

24 квітня 1918 року частини армії УНР на чолі з Петром Болбочаном захопили столицю Радянської Соціалістичної Республіки Тавриди. Це стало фіналом успішного походу українських військ на Крим з метою визволення його від більшовиків, але через складну зовнішньополітичну ситуацію півострів так і не був приєднаний до України.

28 квітня 1918 року командування австро-німецьких військ, що зайняло Україну, зупинило засідання Центральної Ради, яка саме обговорювала проект конституції УНР чим заблокувало роботу Центральної Ради і заарештувало двох міністрів на її засіданні.

29 квітня 1918 року, через день після блокування роботи Центральної Ради на Хліборобському конгресі, що відбувся у Києві за участю 8 тисяч делегатів, гетьманом України був обраний генерал Павло Скоропадський, який став одноосібним главою Української Держави.

Під час правління гетьмана протягом 1918 року було запроваджено нову грошову одиницю (гривню), засновано низку українських банків, відремонтовано більшу частину залізничного полотна, реорганізовано і зміцнено флот, сформованно 60-тисячну регулярну армію, відкрито понад 150 українських гімназій, створено держуніверситети в Києві і Кам'янці-Подільському, засновано Державний архів, Національну галерею мистецтв, Український історичний музей, Український театр опери і балету, Українську національну бібліотеку, Українську Академію Наук, утворено Українську автокефальну церкву. 

А на Запоріжжі відбувались події які могли допомогти розширити нашу державу.

Після укладення Берестейського миру Окремий Запорізький загін брав участь у наступі на Київ разом із Січовими Стрільцями та Гайдамацьким кошем Слобідської України, керованим Симоном Петлюрою.

За короткий час існування Запорізький корпус став однією з найбоєздатніших українських військових частин. Його найкращим підрозділом був 2-й Запорізький піший полк на чолі з полковником Петром Болбочаном. Вояки одержали нові мундири захисного кольору англійського зразка. Кашкет був прикрашений кокардою із національною символікою. Старшинські відзнаки — на комірі, посада відзначалась вузлами на лівому рукаві, у старшин — золотим позументом, у козаків — синім сукном. Військовий парад у Харкові, який 2-й Запорізький піший полк під командуванням полковника Болбочан відбув спільно з німецькими військовими формуваннями, справив велике враження на населення міста й мав велике пропагандистське значення. Після параду чимало старшин та солдатів колишньої російської армії почали вступати до лав українського війська.

2 березня 1918 року 2-й Запорізький курінь на чолі з Петром Болбочаном, випереджаючи німецькі війська, першим увійшов до Києва.

4 березня 1918 року Окремий Запорізький загін відправили на більшовицький фронт в авангарді німецьких військ. У березні запоріжці визволили Гребінку, Лубни, Ромодан, Полтаву.

12 березня Запорізький загін реорганізовується у Запорізьку дивізію під командуванням генерала О. Натієва. Петра Болбочана призначають командиром 2-го Запорізького пішого полку. Він став найбільшим і найкращим полком Запорізької дивізії. На прапорі полку довкола тризуба був напис: «З вірою твердою в конечну перемогу вперед, за Україну!».

10 квітня 1918 року штаб запоріжців отримав таємний наказ уряду УНР: випереджаючи німецькі війська, захопити Крим. Петро Болбочан призначений командиром Кримської групи Армії УНР на правах дивізії.

22 квітня Кримська група захопила Джанкой — першу вузлову станцію Криму, а 24 квітня — Сімферополь.

У червні 1918 року, за гетьмана Павла Скоропадського, розпочався наступ більшовиків на Україну. Дивізію Петра Болбочана відправили на охорону українсько-російського кордону на північ від Слов'янська. Протягом трьох місяців запоріжці вели виснажливі бої з більшовиками.

Але перед цим військо декілька разів відвідало о. Хортицю і з метою вшанування героїчних предків встановили на острові хрест з написом:

"Сей хрест – знак щирої любови і вдячної памяти орлам небіжчикам Запорожської Січі від вірних нащадків їх, козаків 2-го Запорожського пішого полку, який, після довгого поневолення прийшов сюди перший з отаманом Болбочаном, як організована українська бойова частина і приніс з слізьми радости молитовне синовне привітання незабутнім славним предкам. 29 червня, р. Божого 1918".

В. фон Габсбург (Василь Вишиваний - один з неофіційних претендентів на український трон у разі утворення монархічного ладу, полковник Легіону Українських Січових Стрільців) разом з Болбочаном приймали парадний марш УСС і Запорожців після 16 травня 1918р. Під час маршу вулиці по обох боках були повні народом, а по Олександрівську проходили ряди запорізької піхоти, побрязкуючи зброєю, гарцюючи, переїжджала кіннота, цокотіли колеса важкої артилерії, гуділи мотори автомашин, тихесенько посували наколесники, скрізь і довкола грімке - "Слава Україні"!

Вільгельм Франц фон Габсбург-Лотаринзький у своїх спогадах писав: "Теріторія давного Запорожжя має несподівано свідоме українське населення. Я говорив з селянами, особливо в околицях Царицинського Кута, і переконався, що традиція українського козацтва там дуже жива. В усім пробивається у них та старина. Багато [хто] оповідає, що його дід чи прадід був на "Січі". Кожний гордиться цим, що він з вольного козацького роду". 

"Я знову із хоробрими легіонерами на "Запоріжжі", тут так чудово! Тут люди дійсно впевнені в собі, справжні українці, і вони все ще досить ретельно дотримуються всіх запорізьких традицій, я щасливий тут знаходиться…"

Ось такі люди жили, тимчасово перебували на Запоріжжі та вірили у єдність, силу та незалежнсть України!

Докладніше з подіями української весни Олександрівська можна ознайомитись у книжці "Весна 1918 року: у боротьбі за Запоріжжя"

Все на світі помирає,
Як не вмре, то засхне,
Лиш козацька наша слава
Не вмре, не погасне.
Наші ж «чорні запорожці»
Смерти не бояться,
Краще голови положать,
Аби не піддаться.Кожний з піснею вмірає
За волю Вкраїни,
Кожний б'ється з москалями,
Доки не згине.

стаття
Відео
«Спомини запорожця» — книга спогадів Никифора Авраменка
Українська весна 1918 року на Запоріжжі: боротьба за Олександрівськ
Вільгельм_Габсбург
То коли ж Болбочан визволив Крим? Хроніка українського походу на півострів
Болбочан_Петро_Федорович
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО 100-РІЧЧЯ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917–1921 
РОКІВ
Соборна Україна: від ідеї до сьогодення
Українська_Народна_Республіка
Українська_Держава
Гетьманський_переворот_(1918)
Хроніка подій 1918 року
Взяття Сімферополя українськими військами
Падіння Центральної Ради
Українська Держава Павла Скоропадського